Самоназви всіх слов’янських народів є субстантивами, тобто відповідають на запитання “хто?” (наприклад, поляк, чех, хорват, словак і т. д.). Росіяни ж, дотримуючись цього правила щодо інших народів, себе називають атрибутивно. На запитання про національну приналежність відповідають: русскій, русская, тобто дають відповідь на питання присвійного прикметника — “чий?” Не кажуть русин, як це було прийнято в епоху Київської держави, а кажуть русскій. “Возьмем слово “русский”. Я думаю, если вглядеться в слово до самой глубины, можно многое понять. Слово значит гораздо больше, чем мы думаем, оно никогда не лжет. Об этом когда-то хорошо сказал Лев Толстой: Мы можем обманываться, а язык не обманывает.

Так вот, все народы мы называем именем существительным — немец, поляк, англичанин, чуваш, узбек… Даже народ, состоявший из несколько сот человек — удэгэ, саами. И только “русский” идет как прилагательное. В этом, на мой взгляд, величайший смысл” [1]. Цей “величайший смысл” постійно привертає увагу дослідників.

“Назва “руський” (не “русин”) у московських землях — це твір штучний, накинений дуже пізно династією, хоч у відношенні до українського народу там постійно панувало почуття чужости” [2]. Слід наголосити, що московці ні в минулому, ні тепер не вживали етноніма русин. Взявши чуже ім’я, росіяни однак мусіли його дещо перекрутити, точніше відновити свою стару перекручену форму. Справа в тому, що їх сучасна самоназва “рускіє” є своєрідним реліктом колоніальної клички слов’янізованої чуді. “Кільканадцять урало-алтайських номадних племен без культури й держави підбили київські, а пізніш новгородські культуртрегери в Х–ХІІ ст. і християнізували, нав’язавши їм богослужбову мову Києва, кріпацтво (для ліпшого економічного визиску) і назву, що вказувала на приналежність до Києва-Руси (“русскіє”)” [3].

Отак замість терміну “русин” росіяни почали вживати термін русскій, чим стверджують, на погляд деяких дослідників, що йдеться про того, хто належить русинам. “Будучи “руськими людьми” в колоніяльно-імперському значенні того часу, ставши “руської віри” після прийняття християнства і перейшовши до вживання “руської” мови своїх культурно далеко вищих панів Русинів, стали вони самі називати себе в прикметниковій формі “Русьскіє”, а згодом “Русскіє”, однина — “Русскій” і їх прикметник — “русскій” [4]. Уявімо собі, що у відповідь на запитання про національну приналежність поляк відповів би: польський, а словак — словацький, чех — чеський, а, додаймо, українець сказав би, що він український.
Наконечний Є. П.
Украдене ім’я: Чому русини стали українцями /